Содержание

Даль Володимир Іванович


даль володимир іванович вернадський, даль володимир іванович
Володимир Іванович Даль (*10 (22) листопада 1801(18011122), селище Луганський завод, нині місто Луганськ — 22 вересня (4 жовтня) 1872, Москва) — український і російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Літературний псевдонім: Козак Луганський.

Зміст

  • 1 Біографічні дані
    • 1.1 Сім'я
    • 1.2 Освіта
  • 2 Сфера наукової діяльності
    • 2.1 Лікар
    • 2.2 Природознавець
  • 3 Творчість
    • 3.1 Літературна творчість
      • 3.1.1 Перші спроби
      • 3.1.2 Визнання
  • 4 Військова діяльність
  • 5 Чиновник
    • 5.1 Оренбург
    • 5.2 Петербург
    • 5.3 Нижній Новгород
  • 6 Даль і Україна
  • 7 Див. також
  • 8 Література

Біографічні дані

Сім'я

Народився в дансько-німецькій сім'ї. Його батько — данський підданий лінгвіст Йоган Христіан Даль (Johan Christian Dahl, 1764–1821) знав німецьку, англійську, французьку, російську, ідиш, латину, грецьку і давньоєврейську мову, був богословом і медиком. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Катерини II, яка викликала його до Петербурга на посаду придворного бібліотекаря. Йоганн Даль пізніше виїхав до Єни, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Росії з дипломом доктора медицини. Російська медична ліцензія говорить: «Іван Даль, син Матвія 1792 року 8 березня удостоєний при іспиті в Російській імперії медичну практику управляти». Прийняв російське підданство у 1799 році під іменем Іван Матвійович Даль.

Мати — Марія Христофорівна Фрайтаг (Maria Freitag), походила з німців, що емігрували до Росії, вільно володіла п'ятьма мовами. Бабуся по материнській лінії Володимира Івановича — Марія Іванівна Фрейтаг — походила з роду французьких гугенотів де Мальї, займалася російською літературою. Відомі її переклади на російську мову С. Геснера і А. В. Іффланда. Дід Христофор Фрайтаг — колезький асесор, чиновник ломбарду. Був незадоволений філологічною освітою майбутнього зятя і фактично змусив його отримати медичну освіту, оскільки вважав професію лікаря однієї з небагатьох «дохідних і практичних професій».

Іван Даль в Петербурзі одружився з Марією Христофорівною Фрейтаг, у них народилися четверо синів:

  • Володимир;
  • Карл (нар. 1802), до кінця життя прослужив на флоті, проживав і похований в Миколаєві, дітей не мав;
  • Павло (нар. 1805), хворів на сухоти і станом здоров'я часто проживав разом з матір'ю в Італії, де і похований в Римі, помер в ранній молодості, дітей не мав;
  • Лев (?- 1831), убитий польськими повстанцями.

Коли Далю було всьго чотири роки, його родина переїхала до Миколаєва. У пам'ять про письменника і вченого, життя і діяльність якого було тісно пов'язана з містом, де він прожив в цілому близько 16 років, 28 березня 1985 року вулиця Леккерта перейменована на вулицю Даля.

Меморіальні дошки на честь Даля встановлені на перетині вулиць Даля і Будьонного і по вулиці Наваринській.

Освіта

Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям.

У віці тринадцяти з половиною років, разом із братом Карлом, молодшим за нього на рік, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався у 1814–1819 рр. Випущений 2 березня 1819 мічманом в Чорноморський флот, дванадцятим за старшинством з вісімдесяти шести. Пізніше навчання описав у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841).

Після кількох років служби у флоті, 20 січня 1826 року Володимир Даль вступив в Дерптський університет на медичний факультет. Жив він у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки, в січні 1828 року В. І. Даль був зарахований до числа казеннокоштних вихованців. За словами одного з біографів Даля, він занурився в атмосферу Дерпта, яка «в розумовому відношенні спонукала до різнобічності». Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідною в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, він отримав срібну медаль.

Навчання довелося перервати з початком у 1828 році російсько-турецької війни, коли у зв'язку з випадками чуми в Задунайської області — регулярна армія зажадала посилення військово-медичної служби. Володимир Даль достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії». Тема його дисертації: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок».

Згодом працював чиновником в Оренбурзі, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді.

Сфера наукової діяльності

Наукова діяльність Володимира Даля широка: лікар, природознавець, лінгвіст, етнограф. Найбільшу славу йому приніс Тлумачний словник живої мови.

Лікар

Як блискучий військовий лікар Володимир Даль показав себе в ході боїв російсько-турецької війни 1828–1829 та польської кампанії 1831.

З березня 1832 В. І. Даль служить ординатором в Петербурзькому військово-сухопутному госпіталі і незабаром стає медичною знаменитістю Петербурга.

Біограф Володимира Даля П. І. Мельников пише:

Тут він трудився невтомно і незабаром здобув популярність чудового хірурга, особливо ж окуліста. Він зробив на своєму віку більше сорока одних операцій зняття катаракти, і все цілком успішно. Чудово, що в нього ліва рука була розвинена настільки ж, як і права. Він міг лівою рукою і писати і робити все, що завгодно, як правою. Така щаслива здатність особливо придатна була для нього, як оператора. Найзнаменитіші в Петербурзі оператори запрошували Даля в тих випадках, коли операцію можна було зробити спритніше і зручніше лівою рукою

Природознавець

1838 року В. І. Даля обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН за відділенням природничих наук за збори колекцій флори і фауни Оренбурзького краю.

Творчість

Титульна сторінка другого видання

Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (точна назва: «Толковый словарь велікорусского наречія русского языка») (томи 1—4, 1863–1866), що містить близько 200 тисяч слів.

Мовознавча спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов'янської лексикографії, діалек­тології, історії мови.

В. Даль був автором першого в історії Російської імперії підручника з зоології.

Літературна творчість

Перші спроби

Одне з перших знайомств з літературою ледь не завершилося плачевно. З вересня 1823 по квітень 1824 В. І. Даль перебував під арештом за підозрою в написанні епіграми на головнокомандувача Чорноморського флоту Грейга і його цивільну дружину Юлію Кульчинську (Лію Сталінську) — єврейку, дочку могильовського шинкаря, що після першого шлюбу видавала себе за польку. . Виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва в Кронштадт.

У 1827 році журнал А.Ф. Воєйкова «Славянин» публікує перші вірші Даля. У 1830-му В. І. Даль виступає вже як прозаїк, його повість «Циганка» друкує «Московський телеграф».

Визнання
Монета НБУ присвячена Володимиру Далю

Прославили його як літератора «Руські казки з переказів народних усних на грамоту громадську переложені, до побуту життєвого прилагоджені і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. Жменька перша»(1832). Ректор Дерптського університету вирішив запросити свого колишнього студента, доктора медицини Даля на кафедру російської словесності. При цьому книга була прийнята як дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філології, але відхилена як така через неблагонадійність самим міністром освіти.

Це сталося через донос на автора книги, написаний Мордвиновим (керуючий III відділення)

"… Вона надрукована простим стилем, цілком властивим для нижчих класів, для купців, для солдатів і прислуги. Містить глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата і подібне. "

доповідає О. Х. Бенкендорф імператору Миколі Першому. У жовтні або початку листопада 1832 року, під час обходу в госпіталі, де працював В. І. Даль, його заарештовують і привозять до Мордвинова. Той відразу обрушує на доктора лайки, тицяючи йому в обличчя його ж книжку, і відправляє до в'язниці. Даля виручив Василь Жуковський, що був тоді наставником сина Миколи Першого, майбутнього визволителя селян імператора Олександра Другого. Жуковський описав спадкоємцю престолу все, що сталося в анекдотичному світі, змалював Даля, як людину зразкової скромності і великих здібностей, згадав про два ордени і медалі, отримані на війні. Спадкоємець престолу пішов до батька і зміг переконати того, що влада у цій ситуації виглядає безглуздо. І Микола наказав звільнити Даля.

Тираж цієї книги наказали вилучити з продажу. Один з небагатьох примірників Даль вирішив подарувати О. С. Пушкіну. Жуковський давно обіцяв їх познайомити, але Даль, не чекаючи його, взяв «Казки …» і пішов сам — без всяких рекомендацій — представлятися Олександру Пушкіну. Так почалося їх знайомство.

У 1833–1839 вийшли в світ «Билини й небилиці Козака Луганського».

Військова діяльність

Орден Св. Володимира 1-го ступеня

З 1814 по 1819 Даль навчався в Морському кадетському корпусі в Петербурзі. По закінченні курсу, його проведено в мічмани, де він проходив офіцерську службу спочатку на Чорному (1819–1824), а потім на Балтійському морях (1824–1825). Причиною переведення з Миколаєва в Кронштадт став арешт за підозрою у написанні епіграми, про яку йшлося вище. У 1826-му залишив морську службу і почав навчання на лікаря.

29 березня 1829 В. І. Даль вступив до військового відомства і був зарахований до чинної армії. Брав участь як військовий лікар в російсько-турецькій війні. Як ординатор при рухомому госпіталі, Даль бере участь у ряді битв, здобуває славу вправного хірурга.

У 1831 військовим лікарем брав участь у польській кампанії. Відзначився при переправі Рідігера через Віслу до Юзефова. Через брак інженера, Даль сам навів міст, захищав його при переправі і потім зруйнував. Від начальства Володимир Іванович дістав догану за невиконання своїх прямих обов'язків, але Микола I нагородив його Володимирським хрестом.

Після настання миру В. І. Даль служив ординатором в Петербурзькому військово-сухопутному госпіталі.

В 1833 переїхав в Оренбург.

Учасник Хівинського походу 1839–1840.

З військовою діяльністю Даля пов'язаний ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема: «Донська кінна артилерія» і «Листи до друзів з походу в Хіву».

Чиновник

Оренбург

Володимир Даль оселився в Оренбурзі в липні 1833 року і близько восьми років служив тут на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторі В. О. Перовському. Тут він двічі одружився, у нього народилися п'ятеро дітей (син і четверо дочок). Тут після приїзду Пушкіна до цього міста, що сталося увечері 18 вересня 1833, Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду поета в Уральськ, був його постійним співрозмовником.

Петербург

У 1838 за природно-історичні роботи його обрано в член-кореспонденти Імператорської академії наук; в 1841 призначений секретарем Л. О. Перовського, а потім завідував (приватно) особливою канцелярією його, як міністра внутрішніх справ. Разом з М. Мілютіним складав і вводив «Міське положення в СПб».

Нижній Новгород

У 1849 призначений керуючим нижньогородською питомою конторою і прослужив на цій посаді, що надало йому можливість спостерігати різноманітний етнографічний матеріал, до 1859, коли вийшов у відставку і оселився в Москві.

Даль і Україна

Меморіяльна дошка на вулиці Наваринській у Миколаєві.

Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали.

Володимир Даль писав художні твори, чимало з них — на українські теми (повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо).

Автор етнографічних нарисів, написаних з по­зицій «натуральної школи», т. зв. фізіологічних нарисів.

Написав ряд статей про Григорія Квітку-Ос­нов'яненка («Малоросійські повісті, що їх роз­повідає Грицько Основ'яненко», 1835 тощо).

У праці «Про повір'я, марновірство й забобони російського народу» (1845–1846) навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології.

Написав рецензію на фольклорний збірник Платона Лукашевича «Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні» (1837). По­пуляризував українську літературу та усну народну творчість.

Див. також

  • 3384 Далія — астероїд, названий на честь Даля.
  • Записка про ритуальні вбивства

Примітки

  1. ↑ Стаття «Владимир Иванович Даль» на peoples.ru (рос.)
  2. ↑ Сайт «Русский Биографический Словарь» (рос.)
  3. ↑ Північно-германське призвище Даль (Dahl) часто стрічається в Північно-Європейському (Скандинавському) регіоні, в таких країнах як Данія, Німеччина та Норвегія
  4. ↑ http://laginlib.org.ua/mykolaiv/monument/6.html
  5. ↑ Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. Dorpat, 1873. С. 5-6
  6. ↑ Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. 1873. Т. 104. С. 275–340.
  7. ↑ VIVOS VOCO: Г. П. Матвієвська, "Натураліст ВОЛОДИМИР ДАЛЬ "
  8. ↑ Заборонений "Толковый словарь ВЕЛІКОРУССКОГО НАРЕЧІЯ русского языка (палітурка)
  9. ↑ Історик флоту Ф. Ф. Веселаго в «Загальному морському списку» щодо епіграми писав так: «Это было собственно юношеское, шутливое, хотя и резкое стихотворение, но имевшее важное местное значение, по положению лиц, к которым оно относилось». Відомо, що сам вірш називався «С дозволения начальства» й вівся від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував «сброду, носящему флотский мундир», про своє близькому знайомстві з якоюсь «подрядчицей», яка «скоро до всех доберётся!». http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op = article & sid = 2551
  10. ↑ С дозволения начальства// Профессор Мараки сим объявляет,// Что он бесподобный содержит трактир,// Причём всенароднейше напоминает// Он сброду, носящему флотский мундир,// Что тёща его есть давно уж подруга// Той польки, что годика три назад// Приехала, взявши какой-то подряд.// Затем он советует жителям Буга// Как можно почаще его навещать,// Иначе, он всем, что есть свято клянётся,// Подрядчица скоро до них доберётся. http://www.sadohov.ru/kryuchkov353.php
  11. ↑ http://jr.zp.ua/download/file/91.html
  12. ↑ …була вона спочатку служницею у жидівській корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна і умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали зникати і доставлювані ними доходи зменшуватися, мала вже порядний капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишнього капітана польських військ Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру «ю» і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm
  13. ↑ «Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый»
  14. ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література

У Вікіджерелах є оригінали текстів Даль Володимир Іванович
  • Паламарчук Л. С. Даль Володимир Іванович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 9—10.
  • Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1976. — С. 181.
  • Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського. — Випуск 1. — Кам'янець-Подільський, 2003. — С. 41—47.
  • Б. К. Галас. Даль Володимир Іванович // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  • Из бумаг В. М. Лазаревского. «Рус. архив», 1894, № 8;
  • Булахов М. Г. Восточнославян. языковеды: Биобиблиографический сло­варь, т. 1. Минск, 1976;
  • Галас Б. К. Ф. С. Шимкевич як лек­сикограф і українське словникарство (кін. XVIII — поч. XX ст.). Ужгород, 1995.
  • Цалик С. За далью — Даль
  • Козак Даль (до 110 ліття від дня народження видатного вченого, який мріяв укласти український словник). Україна Молода. Номер 203 за 10.11.2011
  • Олександр ГУНЬКО Володимир Даль допоміг звільнити Тараса Шевченка із солдатчини. Газета по-українськи № 1494 05.10.2012 Рубрика Історія
Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

даль володимир іванович, даль володимир іванович вернадський


Даль Володимир Іванович Інформацію Про




Даль Володимир Іванович Коментарі

Даль Володимир Іванович
Даль Володимир Іванович
Даль Володимир Іванович Ви переглядаєте суб єкт.

Даль Володимир Іванович що, Даль Володимир Іванович хто, Даль Володимир Іванович опис

There are excerpts from wikipedia on this article and video

www.turkaramamotoru.com

Даль Володимир Іванович - Howling Pixel

Володимир Іванович Даль (*10 (22) листопада 1801, селище Луганський завод, нині місто Луганськ — 22 вересня (4 жовтня) 1872, Москва) — український та російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження[4]. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Літературний псевдонім: Козак Луганський[1][2].

Біографія

Сім'я

Народився в дансько-німецькій сім'ї. Його батько — данський підданий[5]лінгвіст Йоган Христіан Даль (Johan Christian Dahl, 1764—1821) знав німецьку, англійську, французьку, російську, їдиш, латину, грецьку і давньоєврейську мови, був богословом і медиком. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Катерини II, яка викликала його до Петербурга на посаду придворного бібліотекаря. Йоганн Даль пізніше виїхав до Єни, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Росії з дипломом доктора медицини. Російська медична ліцензія говорить: «Іван Даль, син Матвія, 1792 року 8 березня удостоєний при іспиті в Російській імперії медичну практику управляти». Прийняв російське підданство у 1799 році під іменем Іван Матвійович Даль.

Мати — Марія Христофорівна Фрайтаг (Maria Freitag), походила з німців, що емігрували до Росії, вільно володіла п'ятьма мовами. Бабуся по материнській лінії — Марія Іванівна Фрейтаг — походила з роду французьких гугенотів де Мальї, займалася російською літературою. Відомі її переклади на російську мову С. Геснера і А. В. Іффланда. Дід —Христофор Фрайтаг — колезький асесор, чиновник ломбарду. Був незадоволений філологічною освітою майбутнього зятя і фактично змусив його отримати медичну освіту, оскільки вважав професію лікаря однією з небагатьох «дохідних і практичних професій».

Іван Даль в Петербурзі одружився з Марією Христофорівною Фрейтаг, у них народилися четверо синів:

  • Володимир;
  • Карл (нар. 1802), до кінця життя прослужив на флоті, проживав і похований в Миколаєві, дітей не мав;
  • Павло (нар. 1805), хворів на сухоти і через стан здоров'я часто проживав разом з матір'ю в Італії, де і похований в Римі, помер в ранній молодості, дітей не мав;
  • Лев (?–1831), убитий польськими повстанцями.

Коли Далю було всьго чотири роки, його родина переїхала до Миколаєва. У пам'ять про письменника і вченого, життя і діяльність якого були тісно пов'язані з містом, де він прожив загалом близько 16 років, 28 березня 1985 року вулиця Леккерта перейменована на вулицю Даля.

Меморіальні дошки на честь Даля встановлені на перетині вулиць Даля і Сінної та на вулиці Наваринській.[6]

Освіта

Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям.

У віці тринадцяти з половиною років разом із братом Карлом, молодшим за нього на рік, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався у 1814–1819 рр. Випущений 2 березня 1819 мічманом у Чорноморський флот, дванадцятим за старшинством з вісімдесяти шести. Пізніше описав навчання у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841).

Після кількох років служби на флоті 20 січня 1826 року Володимир Даль вступив у Дерптський університет на медичний факультет. Жив він у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки в січні 1828 року В. І. Даль був зарахований до числа казеннокоштних вихованців. За словами одного з біографів Даля, він занурився в атмосферу Дерпта, яка «в розумовому відношенні спонукала до різнобічності»[7]. Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідною в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, він отримав срібну медаль.

Навчання довелося перервати з початком 1828 року російсько-турецької війни, коли у зв'язку з випадками чуми в Задунайській області регулярна армія потребувала посилення військово-медичної служби. Володимир Даль достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії»[8]. Тема його дисертації: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок».

Згодом працював чиновником в Оренбурзі, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді.

Сфера наукової діяльності

Наукова діяльність Володимира Даля широка: лікар, природознавець, лінгвіст, етнограф. Найбільшу славу йому приніс Тлумачний словник живої мови.

Лікар

Як блискучий військовий лікар Володимир Даль показав себе в ході боїв російсько-турецької війни 1828—1829 та польської кампанії 1831.

З березня 1832 В. І. Даль служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі і незабаром став медичною знаменитістю Петербурга.

Біограф Володимира Даля П. І. Мельников писав[9]:

Тут він трудився невтомно і незабаром здобув популярність чудового хірурга, особливо ж окуліста. Він зробив на своєму віку більше сорока самих операцій зняття катаракти, і всі цілком успішно. Відрадно, що в нього ліва рука була розвинена настільки ж, як і права. Він міг лівою рукою і писати, і робити все, що завгодно, як правою. Така щаслива здатність особливо придатна була для нього як оператора. Найзнаменитіші в Петербурзі оператори запрошували Даля в тих випадках, коли операцію можна було зробити спритніше і зручніше лівою рукою.

Природознавець

1838 року В. І. Даля обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН у відділення природничих наук за збори колекцій флори і фауни Оренбурзького краю.

Творчість

Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (рос. дореф. Толковый словарь живаго великорускаго языка, томи 1-4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів.

Мовознавча спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов'янської лексикографії, діалектології, історії мови.

Володимир Даль був автором першого в історії Російської імперії підручника із зоології.

Літературна творчість

Перші спроби

Одне з перших знайомств з літературою ледь не завершилося плачевно. З вересня 1823 до квітня 1824 В. І. Даль перебував під арештом за підозрою в написанні епіграми на головнокомандувача Чорноморського флоту Грейга і його співмешканку Юлію Кульчинську (Лію Сталінську) — єврейку, дочку могилівського шинкаря, що після першого шлюбу видавала себе за польку.[10][11][12][13]. Виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва в Кронштадт.

1827 року журнал А. Ф. Воєйкова «Славянин» публікує перші вірші Даля; 1830-го В. І. Даль виступає вже як прозаїк, його повість «Циганка» друкує «Московський телеграф».

Визнання

Прославили його як літератора «Руські казки з переказів народних усних на грамоту громадську перекладені, до побуту життєвого прилагоджені і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. Жменька перша»[14](1832). Ректор Дерптського університету вирішив запросити свого колишнього студента, доктора медицини Даля на кафедру російської словесності. При цьому книга була прийнята як дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філології, але відхилена як така через неблагонадійність самим міністром освіти.

Це сталося через донос на автора книги, написаний Мордвиновим (керівник III відділення).

"… Вона надрукована простим стилем, цілком властивим для нижчих класів, для купців, для солдатів і прислуги. Містить глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата і подібне, " —

доповідає О. Х. Бенкендорф імператору Миколі Першому. У жовтні або на початку листопада 1832 року під час обходу в шпиталі, де працював В. І. Даль, його заарештовують і привозять до Мордвинова. Той відразу обрушує на доктора лайки, тицяючи в обличчя його ж книжку, і відправляє до в'язниці. Даля виручив Василь Жуковський, що був тоді наставником сина Миколи Першого, майбутнього визволителя селян імператора Олександра Другого. Жуковський описав спадкоємцю престолу все, що сталося, в анекдотичному світлі, змалював Даля як людину зразкової скромності і великих здібностей, згадав про два ордени і медалі, отримані на війні. Спадкоємець престолу пішов до батька і зміг переконати того, що влада у цій ситуації виглядає безглуздо. І Микола наказав звільнити Даля.

Наклад цієї книги наказали вилучити з продажу. Один з небагатьох примірників Даль вирішив подарувати О. С. Пушкіну. Жуковський давно обіцяв їх познайомити, але Даль, не чекаючи його, взяв «Казки …» і пішов сам, без всяких рекомендацій, представлятися Олександру Пушкіну. Так почалося їхнє знайомство.

1833—1839 вийшли в світ «Билини й небилиці Козака Луганського».

Військова діяльність

З 1814 до 1819 Даль навчався в Морському кадетському корпусі в Петербурзі. По закінченні курсу його переведено в мічмани, проходив офіцерську службу спочатку на Чорному (1819—1824), а потім на Балтійському морях (1824—1825). Причиною переведення з Миколаєва в Кронштадт став арешт за підозрою у написанні епіграми, про яку йшлося вище. 1826-го залишив морську службу і почав навчання на лікаря.

29 березня 1829 В. І. Даль вступив до військового відомства і був зарахований до чинної армії. Брав участь як військовий лікар в російсько-турецькій війні. Як ординатор при рухомому шпиталі, Даль бере участь у ряді битв, здобуває славу вправного хірурга.

У 1831 військовим лікарем брав участь у польській кампанії. Відзначився при переправі Рідигера через Віслу до Юзефова. Через відсутність інженера Даль сам навів міст, захищав його при переправі і потім зруйнував. Від начальства Володимир Іванович дістав догану за невиконання своїх прямих обов'язків, але Микола I нагородив його Володимирським хрестом.

Після настання миру В. І. Даль служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі.

1833-го переїхав в Оренбург.

Учасник Хівинського походу 1839—1840.

З військовою діяльністю Даля пов'язаний ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема «Донська кінна артилерія» і «Листи до друзів з походу в Хіву».

Чиновник

Оренбург

Володимир Даль оселився в Оренбурзі в липні 1833 і близько восьми років служив тут на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторі В. О. Перовському. Тут він двічі одружувався, у нього народилися п'ятеро дітей (син і четверо дочок). Після приїзду Пушкіна до цього міста, що сталося увечері 18 вересня 1833, Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду поета в Уральськ, вони проводили час разом.

Петербург

1838-го за природно-історичні роботи Володимира Даля обрано в член-кореспонденти Імператорської академії наук; у 1841 призначений секретарем Л. О. Перовського, а потім завідував (приватно) особливою канцелярією його як міністра внутрішніх справ. Разом з М. Мілютіним складав і вводив «Міське положення в СПб».

Нижній Новгород

1849 призначений керуючим нижньогородською питомою конторою і прослужив на цій посаді, що надало йому можливість спостерігати різноманітний етнографічний матеріал, до 1859, коли вийшов у відставку та оселився в Москві.

Даль і Україна

Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали.

Даля пов'язували найтісніші стосунки з багатьма українськими письменниками і вченими. Скажімо, влітку 1844 р. він довгий час гостював на Полтавщині у маєтку свого товариша Євгена Гребінки і навіть брав участь як повірена особа в його сватанні та одруженні. Ще дорогою на Полтавщину, у Чернігівській губернії, і вже на Полтавщині, він збирає українську лексику і фольклор. А в листі до дружини з «Убежища» від 21 червня 1844 р. повідомляє:

««В Полтавской (губернии) видим уже настоящую Украйну. Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски — выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо. Да быт и жизнь народов так тесно связаны с языком их, что одного нельзя отделить от другого. Перевод по словарю годен только для школьника и не удовлетворяет ни мысль, ни чувство. Гребенка чрезвычайно хорошо, свободно и приятно говорит по-украински, и я охотно вовлекаю его в шутки и разговоры с крестьянами»»
[15][16]

Володимир Даль писав художні твори, чимало з них — на українські теми (повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо).

Автор етнографічних нарисів, написаних з позицій «натуральної школи», т. зв. фізіологічних нарисів.

Написав низку статей про Григорія Квітку-Основ'яненка («Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ'яненко», 1835, тощо).

У праці «Про повір'я, марновірство й забобони російського народу» (1845—1846) навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології.

Написав рецензію на фольклорний збірник Платона Лукашевича «Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні» (1837). Популяризував українську літературу та усну народну творчість.

Частину лексикографічного матеріалу, зібраного для «Толкового словаря», він передав Борису Грінченку.

Твори

Переклади
  • Жизнь Джингизъ-Хана. Татарская Сказка. С Татарскаго, В. Луганскій. 49 с.[17] // Сын отечества. 1835. Т. 47. № 4. С. 195-230.[18]
  • Повествование об Аксак-Тимуре. (С татарского) // Литературные прибавления к  «Русскому инвалиду». 1838. № 45. С. 881-885.[18]

Див. також

Примітки

  1. а б Казак Луганский Архівовано 5 June 2015 у Wayback Machine. (рос.) // Елена Привен. Журнал «Русский мир.ru» / 2009 / Ноябрь
  2. а б Сайт «Русский Биографический Словарь» (рос.)
  3. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Стаття «Владимир Иванович Даль» на peoples.ru (рос.)
  5. ↑ Північно-германське призвище Даль (Dahl) часто стрічається в Північно-Європейському (Скандинавському) регіоні, в таких країнах як Данія, Німеччина та Норвегія
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 лютий 2014. Процитовано 28 листопад 2011.
  7. ↑ Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. — Dorpat, 1873. — С. 5–6
  8. Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. Т. 104. — 1873. — С. 275—340.
  9. ↑ VIVOS VOCO: Г. П. Матвієвська. Натураліст Володимир Даль. Архів оригіналу за 7 січень 2011. Процитовано 6 серпень 2011.
  10. ↑ Історик флоту Ф. Ф. Веселаго в «Загальному морському списку» щодо епіграми писав так: «Это было собственно юношеское, шутливое, хотя и резкое стихотворение, но имевшее важное местное значение, по положению лиц, к которым оно относилось». Відомо, що сам вірш називався «С дозволения начальства» й вівся від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував «сброду, носящему флотский мундир», про своє близькому знайомстві з якоюсь «подрядчицей», яка «скоро до всех доберётся!». http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op = article & sid = 2551
  11. ↑ С дозволения начальства// Профессор Мараки сим объявляет,// Что он бесподобный содержит трактир,// Причём всенароднейше напоминает// Он сброду, носящему флотский мундир,// Что тёща его есть давно уж подруга// Той польки, что годика три назад// Приехала, взявши какой-то подряд.// Затем он советует жителям Буга// Как можно почаще его навещать,// Иначе, он всем, что есть свято клянётся,// Подрядчица скоро до них доберётся. http://www.sadohov.ru/kryuchkov353.php Архівовано 16 November 2011 у Wayback Machine.
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 6 серпень 2011.
  13. ↑ …була вона спочатку служницею у жидівській корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна і умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали зникати і доставлювані ними доходи зменшуватися, мала вже порядний капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишнього капітана польських військ Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру «ю» і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm
  14. ↑ «Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый»
  15. ↑ Юрій Фесенко, Луганськ. В. І. Даль та українська мова // interklasa.pl, Історія
  16. ↑ Помещичий быт в Украине 40 гг. (Из писем В. И. Даля) // Голос минувшего. — 1923. — № 3. — С. 118.
  17. ↑ Жизнь Джингизъ—Хана. Татарская Сказка. 49 с. С Татарскаго, В. Луганскій. 1822.
  18. а б 9. В. И. Даль — востоковед // Матвиевская Г. П., Прокофьева А. Г., Зубова И.К, Прокофьева В. Ю. Жизнь и творчество В. И. Даля в Оренбурге. Издательство «Академия Естествознания», 2011. ISBN 978-5-91327-132-7
  19. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література

Посилання

Примітки

  1. а б Казак Луганский Архівовано 5 June 2015 у Wayback Machine. (рос.) // Елена Привен. Журнал «Русский мир.ru» / 2009 / Ноябрь
  2. а б Сайт «Русский Биографический Словарь» (рос.)
  3. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Стаття «Владимир Иванович Даль» на peoples.ru (рос.)
  5. ↑ Північно-германське призвище Даль (Dahl) часто стрічається в Північно-Європейському (Скандинавському) регіоні, в таких країнах як Данія, Німеччина та Норвегія
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 лютий 2014. Процитовано 28 листопад 2011.
  7. ↑ Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. — Dorpat, 1873. — С. 5–6
  8. Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. Т. 104. — 1873. — С. 275—340.
  9. ↑ VIVOS VOCO: Г. П. Матвієвська. Натураліст Володимир Даль. Архів оригіналу за 7 січень 2011. Процитовано 6 серпень 2011.
  10. ↑ Історик флоту Ф. Ф. Веселаго в «Загальному морському списку» щодо епіграми писав так: «Это было собственно юношеское, шутливое, хотя и резкое стихотворение, но имевшее важное местное значение, по положению лиц, к которым оно относилось». Відомо, що сам вірш називався «С дозволения начальства» й вівся від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував «сброду, носящему флотский мундир», про своє близькому знайомстві з якоюсь «подрядчицей», яка «скоро до всех доберётся!». http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op = article & sid = 2551
  11. ↑ С дозволения начальства// Профессор Мараки сим объявляет,// Что он бесподобный содержит трактир,// Причём всенароднейше напоминает// Он сброду, носящему флотский мундир,// Что тёща его есть давно уж подруга// Той польки, что годика три назад// Приехала, взявши какой-то подряд.// Затем он советует жителям Буга// Как можно почаще его навещать,// Иначе, он всем, что есть свято клянётся,// Подрядчица скоро до них доберётся. http://www.sadohov.ru/kryuchkov353.php Архівовано 16 November 2011 у Wayback Machine.
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 6 серпень 2011.
  13. ↑ …була вона спочатку служницею у жидівській корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна і умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали зникати і доставлювані ними доходи зменшуватися, мала вже порядний капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишнього капітана польських військ Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру «ю» і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm
  14. ↑ «Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый»
  15. ↑ Юрій Фесенко, Луганськ. В. І. Даль та українська мова // interklasa.pl, Історія
  16. ↑ Помещичий быт в Украине 40 гг. (Из писем В. И. Даля) // Голос минувшего. — 1923. — № 3. — С. 118.
  17. ↑ Жизнь Джингизъ—Хана. Татарская Сказка. 49 с. С Татарскаго, В. Луганскій. 1822.
  18. а б 9. В. И. Даль — востоковед // Матвиевская Г. П., Прокофьева А. Г., Зубова И.К, Прокофьева В. Ю. Жизнь и творчество В. И. Даля в Оренбурге. Издательство «Академия Естествознания», 2011. ISBN 978-5-91327-132-7
  19. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
22 листопада

22 листопада — 326-й день року (327-й у високосні роки) у григоріанському календарі. До кінця року залишається 39 днів.

Цей день в історії: 21 листопада—22 листопада—23 листопада

3384 Далія

3384 Далія (3384 Daliya) — астероїд головного поясу, відкритий 19 вересня 1974 року.

Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,504.

4 жовтня

4 жовтня 277-й день року (278-й у високосні роки) в григоріанському календарі. До кінця року залишається 88 днів.

Цей день в історії: 3 жовтня—4 жовтня—5 жовтня

Ваганьковське кладовище

Вага́ньківське кладовище — одне з найобширніших і найвідоміших московських кладовищ. Розташоване в північно-західній частині міста, в районі площі Краснопресненськая застава (вулиця Сергія Макєєва, 15). Сучасна площа 50 га.

Вулиця Даля (Миколаїв)

Вулиця Даля — вулиця в історичній частині міста Миколаєва.

Даль

Даль (Dahl) — прізвище південногерманського, зокрема німецького, нідерландського, а також північногерманського (норвезького, шведського, данського) походження. Походить від середньо-нижньогерманського слова Dal або давньоскандинавського Darl, що означає «долина»[джерело?].

Вважають, що перші Далі в Російській імперії, у тому числі в Україні були з роду прусських меннонітів.

Джеймс Монтегю Родс

|відомий_?відома?= |Знаменитые ученики=

Монтегю Родс Джеймс, англ. Montague Rhodes James, (нар. 1 серпня 1862, Кент - 12 червня 1936, Ітон ) - англійський письменник, історик (фахівець з Середньовіччя), ректор Королівського коледжу в Кембриджському університеті (1905-1918 роки) та Ітоні (1918-1936 роки), в історію світової літератури увійшов як класик жанру «історія з провидінням».

Еммануїл Сведенборг

|box_width= Еммануїл Сведенборг (Emanuel Swedenborg, уродждений Emanuel Swedberg; 29 січня 1688, Стокгольм — 29 березня 1772, Лондон) — шведський учений-природознавець, теософ, винахідник.

Сведенборг зробив плідну кар'єру винахідника і вченого. У 1741 році у віці 53 років, він вступив у духовну фазу свого життя. Починаючи з Великодня 6 квітня 1744 він почав отримувати сни і бачення. Це вилилося в «духовне пробудження», в якому він отримав одкровення, що був покликаний Господом написати небесну Доктрину Нової Церкви щоб реформувати християнство. Згідно з цією доктриною Господь відкрив Сведенборгу духовне бачення, так що з тих пір він міг вільно відвідувати рай і пекло, і розмовляти з ангелами, демонами та іншими духами; і що Страшний суд вже відбувся в 1757 році, хоча це було видно тільки в духовному світі, де він був свідком цього. Доктрина Нової Церкви стверджує, що після Страшного суду відбулося Друге пришестя Ісуса Христа, яке сталося, не через Христа особисто, а через Його одкровення через внутрішній, духовний зміст Слова явленого через Сведенборга. Однак, він попереджає, що в ці дні дуже небезпечно говорити з духами, якщо людина не знаходиться в істинній вірі, і не керується Господом. Сведенборг стверджував, що саме наявність цього духовного сенсу робить Слово Божим.

За решту 28 років свого життя, Сведенборг написав 18 опублікованих богословських праць, і ще кілька, які не були опубліковані. Деякі послідовники Нової Церкви вважають, що лише опубліковані особисто Сведенборгом богословські праці є справді богонатхненними.

Доктрина Нової Церкви відкидає концепцію спасіння лише через одну віру, так як вважає, що для спасіння потрібні і віра і благодійність, а не одне без іншого, в той час як реформатори вчили, що лише вірою здобувається виправдання, однак, це повинна бути віра, яка призвела до послуху. Мета віри, згідно доктрини Нової Церкви, — вести людину до життя у відповідності з істинами віри, яка є благодіянням, як говориться в 1 Коринтян 13:13 і Якова 2:20. Тим не менш, він не зробив жодних спроб заснувати церкву. Через кілька років після його смерті — виникає близько 15 невеликих груп вивчення істини, яку вони бачили в його вченні.

Матвієвська Галина Павлівна

|розмір_зображення= |ім?я_при_народженні= |сторінка_в_інтернеті= |підпис_зображення= Гали́на Па́влівна Матвіє́вська (рос. Галина Павловна Матвиевская; нар. 13 липня 1930, Дніпропетровськ, УРСР) — радянський і російський історик математики, сходознавець, краєзнавець, літературознавець. Доктор фізико-математичних наук (1969). Заслужений діяч науки Узбецької РСР (1980). Член-кореспондент АН УзССР (1984). Дійсний член Міжнародної академії історії науки (1993). Член Спілки письменників Росії.

Лауреат Державної премії УзССР імені Абу Райхана Біруні. Лауреат премії «Оренбурзька ліра» і Всеросійської премії «Капітанська дочка».

Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського

«Мину́ле і суча́сне Кам'янця́-Поді́льського» — назва випусків нарисів про політиків, військових, підприємців, діячів освіти, науки, культури й медицини, чиє життя було пов'язане чи нині пов'язане з Кам'янцем-Подільським.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля — державний заклад вищої освіти України IV рівня акредитації, розташований у місті Сєвєродонецьку Луганської області.

До жовтня 2014 університет розташовувався у Луганську, однак через воєнні дії у місті наказом МОН України заклад переміщено до Сєвєродонецька й розміщено на базі його структурного підрозділу — Сєвєродонецького технологічного інституту. Навчання студентів базового ЗВО здійснюється у заочно-дистанційній формі.

Томас з Кантімпри

Томас з Кантімпри (латинська: Thomas Cantipratensis, англійська: Thomas of Cantimpré, Thomas Brabantinus) (народ. 1201 — †15 травня 1272) — фламандець, римо-католицький священик, богослов, письменник, проповідник.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.

howlingpixel.com

Даль Володимир Іванович - Howling Pixel

Володимир Іванович Даль (*10 (22) листопада 1801, селище Луганський завод, нині місто Луганськ — 22 вересня (4 жовтня) 1872, Москва) — український та російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження[4]. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Літературний псевдонім: Козак Луганський[1][2].

Біографія

Сім'я

Народився в дансько-німецькій сім'ї. Його батько — данський підданий[5]лінгвіст Йоган Христіан Даль (Johan Christian Dahl, 1764—1821) знав німецьку, англійську, французьку, російську, їдиш, латину, грецьку і давньоєврейську мови, був богословом і медиком. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Катерини II, яка викликала його до Петербурга на посаду придворного бібліотекаря. Йоганн Даль пізніше виїхав до Єни, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Росії з дипломом доктора медицини. Російська медична ліцензія говорить: «Іван Даль, син Матвія, 1792 року 8 березня удостоєний при іспиті в Російській імперії медичну практику управляти». Прийняв російське підданство у 1799 році під іменем Іван Матвійович Даль.

Мати — Марія Христофорівна Фрайтаг (Maria Freitag), походила з німців, що емігрували до Росії, вільно володіла п'ятьма мовами. Бабуся по материнській лінії — Марія Іванівна Фрейтаг — походила з роду французьких гугенотів де Мальї, займалася російською літературою. Відомі її переклади на російську мову С. Геснера і А. В. Іффланда. Дід —Христофор Фрайтаг — колезький асесор, чиновник ломбарду. Був незадоволений філологічною освітою майбутнього зятя і фактично змусив його отримати медичну освіту, оскільки вважав професію лікаря однією з небагатьох «дохідних і практичних професій».

Іван Даль в Петербурзі одружився з Марією Христофорівною Фрейтаг, у них народилися четверо синів:

  • Володимир;
  • Карл (нар. 1802), до кінця життя прослужив на флоті, проживав і похований в Миколаєві, дітей не мав;
  • Павло (нар. 1805), хворів на сухоти і через стан здоров'я часто проживав разом з матір'ю в Італії, де і похований в Римі, помер в ранній молодості, дітей не мав;
  • Лев (?–1831), убитий польськими повстанцями.

Коли Далю було всьго чотири роки, його родина переїхала до Миколаєва. У пам'ять про письменника і вченого, життя і діяльність якого були тісно пов'язані з містом, де він прожив загалом близько 16 років, 28 березня 1985 року вулиця Леккерта перейменована на вулицю Даля.

Меморіальні дошки на честь Даля встановлені на перетині вулиць Даля і Сінної та на вулиці Наваринській.[6]

Освіта

Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям.

У віці тринадцяти з половиною років разом із братом Карлом, молодшим за нього на рік, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався у 1814–1819 рр. Випущений 2 березня 1819 мічманом у Чорноморський флот, дванадцятим за старшинством з вісімдесяти шести. Пізніше описав навчання у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841).

Після кількох років служби на флоті 20 січня 1826 року Володимир Даль вступив у Дерптський університет на медичний факультет. Жив він у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки в січні 1828 року В. І. Даль був зарахований до числа казеннокоштних вихованців. За словами одного з біографів Даля, він занурився в атмосферу Дерпта, яка «в розумовому відношенні спонукала до різнобічності»[7]. Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідною в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, він отримав срібну медаль.

Навчання довелося перервати з початком 1828 року російсько-турецької війни, коли у зв'язку з випадками чуми в Задунайській області регулярна армія потребувала посилення військово-медичної служби. Володимир Даль достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії»[8]. Тема його дисертації: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок».

Згодом працював чиновником в Оренбурзі, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді.

Сфера наукової діяльності

Наукова діяльність Володимира Даля широка: лікар, природознавець, лінгвіст, етнограф. Найбільшу славу йому приніс Тлумачний словник живої мови.

Лікар

Як блискучий військовий лікар Володимир Даль показав себе в ході боїв російсько-турецької війни 1828—1829 та польської кампанії 1831.

З березня 1832 В. І. Даль служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі і незабаром став медичною знаменитістю Петербурга.

Біограф Володимира Даля П. І. Мельников писав[9]:

Тут він трудився невтомно і незабаром здобув популярність чудового хірурга, особливо ж окуліста. Він зробив на своєму віку більше сорока самих операцій зняття катаракти, і всі цілком успішно. Відрадно, що в нього ліва рука була розвинена настільки ж, як і права. Він міг лівою рукою і писати, і робити все, що завгодно, як правою. Така щаслива здатність особливо придатна була для нього як оператора. Найзнаменитіші в Петербурзі оператори запрошували Даля в тих випадках, коли операцію можна було зробити спритніше і зручніше лівою рукою.

Природознавець

1838 року В. І. Даля обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН у відділення природничих наук за збори колекцій флори і фауни Оренбурзького краю.

Творчість

Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (рос. дореф. Толковый словарь живаго великорускаго языка, томи 1-4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів.

Мовознавча спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов'янської лексикографії, діалектології, історії мови.

Володимир Даль був автором першого в історії Російської імперії підручника із зоології.

Літературна творчість

Перші спроби

Одне з перших знайомств з літературою ледь не завершилося плачевно. З вересня 1823 до квітня 1824 В. І. Даль перебував під арештом за підозрою в написанні епіграми на головнокомандувача Чорноморського флоту Грейга і його співмешканку Юлію Кульчинську (Лію Сталінську) — єврейку, дочку могилівського шинкаря, що після першого шлюбу видавала себе за польку.[10][11][12][13]. Виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва в Кронштадт.

1827 року журнал А. Ф. Воєйкова «Славянин» публікує перші вірші Даля; 1830-го В. І. Даль виступає вже як прозаїк, його повість «Циганка» друкує «Московський телеграф».

Визнання

Прославили його як літератора «Руські казки з переказів народних усних на грамоту громадську перекладені, до побуту життєвого прилагоджені і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. Жменька перша»[14](1832). Ректор Дерптського університету вирішив запросити свого колишнього студента, доктора медицини Даля на кафедру російської словесності. При цьому книга була прийнята як дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філології, але відхилена як така через неблагонадійність самим міністром освіти.

Це сталося через донос на автора книги, написаний Мордвиновим (керівник III відділення).

"… Вона надрукована простим стилем, цілком властивим для нижчих класів, для купців, для солдатів і прислуги. Містить глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата і подібне, " —

доповідає О. Х. Бенкендорф імператору Миколі Першому. У жовтні або на початку листопада 1832 року під час обходу в шпиталі, де працював В. І. Даль, його заарештовують і привозять до Мордвинова. Той відразу обрушує на доктора лайки, тицяючи в обличчя його ж книжку, і відправляє до в'язниці. Даля виручив Василь Жуковський, що був тоді наставником сина Миколи Першого, майбутнього визволителя селян імператора Олександра Другого. Жуковський описав спадкоємцю престолу все, що сталося, в анекдотичному світлі, змалював Даля як людину зразкової скромності і великих здібностей, згадав про два ордени і медалі, отримані на війні. Спадкоємець престолу пішов до батька і зміг переконати того, що влада у цій ситуації виглядає безглуздо. І Микола наказав звільнити Даля.

Наклад цієї книги наказали вилучити з продажу. Один з небагатьох примірників Даль вирішив подарувати О. С. Пушкіну. Жуковський давно обіцяв їх познайомити, але Даль, не чекаючи його, взяв «Казки …» і пішов сам, без всяких рекомендацій, представлятися Олександру Пушкіну. Так почалося їхнє знайомство.

1833—1839 вийшли в світ «Билини й небилиці Козака Луганського».

Військова діяльність

З 1814 до 1819 Даль навчався в Морському кадетському корпусі в Петербурзі. По закінченні курсу його переведено в мічмани, проходив офіцерську службу спочатку на Чорному (1819—1824), а потім на Балтійському морях (1824—1825). Причиною переведення з Миколаєва в Кронштадт став арешт за підозрою у написанні епіграми, про яку йшлося вище. 1826-го залишив морську службу і почав навчання на лікаря.

29 березня 1829 В. І. Даль вступив до військового відомства і був зарахований до чинної армії. Брав участь як військовий лікар в російсько-турецькій війні. Як ординатор при рухомому шпиталі, Даль бере участь у ряді битв, здобуває славу вправного хірурга.

У 1831 військовим лікарем брав участь у польській кампанії. Відзначився при переправі Рідигера через Віслу до Юзефова. Через відсутність інженера Даль сам навів міст, захищав його при переправі і потім зруйнував. Від начальства Володимир Іванович дістав догану за невиконання своїх прямих обов'язків, але Микола I нагородив його Володимирським хрестом.

Після настання миру В. І. Даль служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі.

1833-го переїхав в Оренбург.

Учасник Хівинського походу 1839—1840.

З військовою діяльністю Даля пов'язаний ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема «Донська кінна артилерія» і «Листи до друзів з походу в Хіву».

Чиновник

Оренбург

Володимир Даль оселився в Оренбурзі в липні 1833 і близько восьми років служив тут на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторі В. О. Перовському. Тут він двічі одружувався, у нього народилися п'ятеро дітей (син і четверо дочок). Після приїзду Пушкіна до цього міста, що сталося увечері 18 вересня 1833, Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду поета в Уральськ, вони проводили час разом.

Петербург

1838-го за природно-історичні роботи Володимира Даля обрано в член-кореспонденти Імператорської академії наук; у 1841 призначений секретарем Л. О. Перовського, а потім завідував (приватно) особливою канцелярією його як міністра внутрішніх справ. Разом з М. Мілютіним складав і вводив «Міське положення в СПб».

Нижній Новгород

1849 призначений керуючим нижньогородською питомою конторою і прослужив на цій посаді, що надало йому можливість спостерігати різноманітний етнографічний матеріал, до 1859, коли вийшов у відставку та оселився в Москві.

Даль і Україна

Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали.

Даля пов'язували найтісніші стосунки з багатьма українськими письменниками і вченими. Скажімо, влітку 1844 р. він довгий час гостював на Полтавщині у маєтку свого товариша Євгена Гребінки і навіть брав участь як повірена особа в його сватанні та одруженні. Ще дорогою на Полтавщину, у Чернігівській губернії, і вже на Полтавщині, він збирає українську лексику і фольклор. А в листі до дружини з «Убежища» від 21 червня 1844 р. повідомляє:

««В Полтавской (губернии) видим уже настоящую Украйну. Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски — выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо. Да быт и жизнь народов так тесно связаны с языком их, что одного нельзя отделить от другого. Перевод по словарю годен только для школьника и не удовлетворяет ни мысль, ни чувство. Гребенка чрезвычайно хорошо, свободно и приятно говорит по-украински, и я охотно вовлекаю его в шутки и разговоры с крестьянами»»
[15][16]

Володимир Даль писав художні твори, чимало з них — на українські теми (повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо).

Автор етнографічних нарисів, написаних з позицій «натуральної школи», т. зв. фізіологічних нарисів.

Написав низку статей про Григорія Квітку-Основ'яненка («Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ'яненко», 1835, тощо).

У праці «Про повір'я, марновірство й забобони російського народу» (1845—1846) навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології.

Написав рецензію на фольклорний збірник Платона Лукашевича «Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні» (1837). Популяризував українську літературу та усну народну творчість.

Частину лексикографічного матеріалу, зібраного для «Толкового словаря», він передав Борису Грінченку.

Твори

Переклади
  • Жизнь Джингизъ-Хана. Татарская Сказка. С Татарскаго, В. Луганскій. 49 с.[17] // Сын отечества. 1835. Т. 47. № 4. С. 195-230.[18]
  • Повествование об Аксак-Тимуре. (С татарского) // Литературные прибавления к  «Русскому инвалиду». 1838. № 45. С. 881-885.[18]

Див. також

Примітки

  1. а б Казак Луганский Архівовано 5 June 2015 у Wayback Machine. (рос.) // Елена Привен. Журнал «Русский мир.ru» / 2009 / Ноябрь
  2. а б Сайт «Русский Биографический Словарь» (рос.)
  3. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Стаття «Владимир Иванович Даль» на peoples.ru (рос.)
  5. ↑ Північно-германське призвище Даль (Dahl) часто стрічається в Північно-Європейському (Скандинавському) регіоні, в таких країнах як Данія, Німеччина та Норвегія
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 лютий 2014. Процитовано 28 листопад 2011.
  7. ↑ Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. — Dorpat, 1873. — С. 5–6
  8. Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. Т. 104. — 1873. — С. 275—340.
  9. ↑ VIVOS VOCO: Г. П. Матвієвська. Натураліст Володимир Даль. Архів оригіналу за 7 січень 2011. Процитовано 6 серпень 2011.
  10. ↑ Історик флоту Ф. Ф. Веселаго в «Загальному морському списку» щодо епіграми писав так: «Это было собственно юношеское, шутливое, хотя и резкое стихотворение, но имевшее важное местное значение, по положению лиц, к которым оно относилось». Відомо, що сам вірш називався «С дозволения начальства» й вівся від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував «сброду, носящему флотский мундир», про своє близькому знайомстві з якоюсь «подрядчицей», яка «скоро до всех доберётся!». http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op = article & sid = 2551
  11. ↑ С дозволения начальства// Профессор Мараки сим объявляет,// Что он бесподобный содержит трактир,// Причём всенароднейше напоминает// Он сброду, носящему флотский мундир,// Что тёща его есть давно уж подруга// Той польки, что годика три назад// Приехала, взявши какой-то подряд.// Затем он советует жителям Буга// Как можно почаще его навещать,// Иначе, он всем, что есть свято клянётся,// Подрядчица скоро до них доберётся. http://www.sadohov.ru/kryuchkov353.php Архівовано 16 November 2011 у Wayback Machine.
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 6 серпень 2011.
  13. ↑ …була вона спочатку служницею у жидівській корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна і умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали зникати і доставлювані ними доходи зменшуватися, мала вже порядний капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишнього капітана польських військ Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру «ю» і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm
  14. ↑ «Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый»
  15. ↑ Юрій Фесенко, Луганськ. В. І. Даль та українська мова // interklasa.pl, Історія
  16. ↑ Помещичий быт в Украине 40 гг. (Из писем В. И. Даля) // Голос минувшего. — 1923. — № 3. — С. 118.
  17. ↑ Жизнь Джингизъ—Хана. Татарская Сказка. 49 с. С Татарскаго, В. Луганскій. 1822.
  18. а б 9. В. И. Даль — востоковед // Матвиевская Г. П., Прокофьева А. Г., Зубова И.К, Прокофьева В. Ю. Жизнь и творчество В. И. Даля в Оренбурге. Издательство «Академия Естествознания», 2011. ISBN 978-5-91327-132-7
  19. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література

Посилання

Примітки

  1. а б Казак Луганский Архівовано 5 June 2015 у Wayback Machine. (рос.) // Елена Привен. Журнал «Русский мир.ru» / 2009 / Ноябрь
  2. а б Сайт «Русский Биографический Словарь» (рос.)
  3. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Стаття «Владимир Иванович Даль» на peoples.ru (рос.)
  5. ↑ Північно-германське призвище Даль (Dahl) часто стрічається в Північно-Європейському (Скандинавському) регіоні, в таких країнах як Данія, Німеччина та Норвегія
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 лютий 2014. Процитовано 28 листопад 2011.
  7. ↑ Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. — Dorpat, 1873. — С. 5–6
  8. Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. Т. 104. — 1873. — С. 275—340.
  9. ↑ VIVOS VOCO: Г. П. Матвієвська. Натураліст Володимир Даль. Архів оригіналу за 7 січень 2011. Процитовано 6 серпень 2011.
  10. ↑ Історик флоту Ф. Ф. Веселаго в «Загальному морському списку» щодо епіграми писав так: «Это было собственно юношеское, шутливое, хотя и резкое стихотворение, но имевшее важное местное значение, по положению лиц, к которым оно относилось». Відомо, що сам вірш називався «С дозволения начальства» й вівся від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував «сброду, носящему флотский мундир», про своє близькому знайомстві з якоюсь «подрядчицей», яка «скоро до всех доберётся!». http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op = article & sid = 2551
  11. ↑ С дозволения начальства// Профессор Мараки сим объявляет,// Что он бесподобный содержит трактир,// Причём всенароднейше напоминает// Он сброду, носящему флотский мундир,// Что тёща его есть давно уж подруга// Той польки, что годика три назад// Приехала, взявши какой-то подряд.// Затем он советует жителям Буга// Как можно почаще его навещать,// Иначе, он всем, что есть свято клянётся,// Подрядчица скоро до них доберётся. http://www.sadohov.ru/kryuchkov353.php Архівовано 16 November 2011 у Wayback Machine.
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 6 серпень 2011.
  13. ↑ …була вона спочатку служницею у жидівській корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна і умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали зникати і доставлювані ними доходи зменшуватися, мала вже порядний капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишнього капітана польських військ Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру «ю» і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm
  14. ↑ «Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый»
  15. ↑ Юрій Фесенко, Луганськ. В. І. Даль та українська мова // interklasa.pl, Історія
  16. ↑ Помещичий быт в Украине 40 гг. (Из писем В. И. Даля) // Голос минувшего. — 1923. — № 3. — С. 118.
  17. ↑ Жизнь Джингизъ—Хана. Татарская Сказка. 49 с. С Татарскаго, В. Луганскій. 1822.
  18. а б 9. В. И. Даль — востоковед // Матвиевская Г. П., Прокофьева А. Г., Зубова И.К, Прокофьева В. Ю. Жизнь и творчество В. И. Даля в Оренбурге. Издательство «Академия Естествознания», 2011. ISBN 978-5-91327-132-7
  19. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
22 листопада

22 листопада — 326-й день року (327-й у високосні роки) у григоріанському календарі. До кінця року залишається 39 днів.

Цей день в історії: 21 листопада—22 листопада—23 листопада

3384 Далія

3384 Далія (3384 Daliya) — астероїд головного поясу, відкритий 19 вересня 1974 року.

Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,504.

4 жовтня

4 жовтня 277-й день року (278-й у високосні роки) в григоріанському календарі. До кінця року залишається 88 днів.

Цей день в історії: 3 жовтня—4 жовтня—5 жовтня

Ваганьковське кладовище

Вага́ньківське кладовище — одне з найобширніших і найвідоміших московських кладовищ. Розташоване в північно-західній частині міста, в районі площі Краснопресненськая застава (вулиця Сергія Макєєва, 15). Сучасна площа 50 га.

Вулиця Даля (Миколаїв)

Вулиця Даля — вулиця в історичній частині міста Миколаєва.

Даль

Даль (Dahl) — прізвище південногерманського, зокрема німецького, нідерландського, а також північногерманського (норвезького, шведського, данського) походження. Походить від середньо-нижньогерманського слова Dal або давньоскандинавського Darl, що означає «долина»[джерело?].

Вважають, що перші Далі в Російській імперії, у тому числі в Україні були з роду прусських меннонітів.

Джеймс Монтегю Родс

|відомий_?відома?= |Знаменитые ученики=

Монтегю Родс Джеймс, англ. Montague Rhodes James, (нар. 1 серпня 1862, Кент - 12 червня 1936, Ітон ) - англійський письменник, історик (фахівець з Середньовіччя), ректор Королівського коледжу в Кембриджському університеті (1905-1918 роки) та Ітоні (1918-1936 роки), в історію світової літератури увійшов як класик жанру «історія з провидінням».

Еммануїл Сведенборг

|box_width= Еммануїл Сведенборг (Emanuel Swedenborg, уродждений Emanuel Swedberg; 29 січня 1688, Стокгольм — 29 березня 1772, Лондон) — шведський учений-природознавець, теософ, винахідник.

Сведенборг зробив плідну кар'єру винахідника і вченого. У 1741 році у віці 53 років, він вступив у духовну фазу свого життя. Починаючи з Великодня 6 квітня 1744 він почав отримувати сни і бачення. Це вилилося в «духовне пробудження», в якому він отримав одкровення, що був покликаний Господом написати небесну Доктрину Нової Церкви щоб реформувати християнство. Згідно з цією доктриною Господь відкрив Сведенборгу духовне бачення, так що з тих пір він міг вільно відвідувати рай і пекло, і розмовляти з ангелами, демонами та іншими духами; і що Страшний суд вже відбувся в 1757 році, хоча це було видно тільки в духовному світі, де він був свідком цього. Доктрина Нової Церкви стверджує, що після Страшного суду відбулося Друге пришестя Ісуса Христа, яке сталося, не через Христа особисто, а через Його одкровення через внутрішній, духовний зміст Слова явленого через Сведенборга. Однак, він попереджає, що в ці дні дуже небезпечно говорити з духами, якщо людина не знаходиться в істинній вірі, і не керується Господом. Сведенборг стверджував, що саме наявність цього духовного сенсу робить Слово Божим.

За решту 28 років свого життя, Сведенборг написав 18 опублікованих богословських праць, і ще кілька, які не були опубліковані. Деякі послідовники Нової Церкви вважають, що лише опубліковані особисто Сведенборгом богословські праці є справді богонатхненними.

Доктрина Нової Церкви відкидає концепцію спасіння лише через одну віру, так як вважає, що для спасіння потрібні і віра і благодійність, а не одне без іншого, в той час як реформатори вчили, що лише вірою здобувається виправдання, однак, це повинна бути віра, яка призвела до послуху. Мета віри, згідно доктрини Нової Церкви, — вести людину до життя у відповідності з істинами віри, яка є благодіянням, як говориться в 1 Коринтян 13:13 і Якова 2:20. Тим не менш, він не зробив жодних спроб заснувати церкву. Через кілька років після його смерті — виникає близько 15 невеликих груп вивчення істини, яку вони бачили в його вченні.

Матвієвська Галина Павлівна

|розмір_зображення= |ім?я_при_народженні= |сторінка_в_інтернеті= |підпис_зображення= Гали́на Па́влівна Матвіє́вська (рос. Галина Павловна Матвиевская; нар. 13 липня 1930, Дніпропетровськ, УРСР) — радянський і російський історик математики, сходознавець, краєзнавець, літературознавець. Доктор фізико-математичних наук (1969). Заслужений діяч науки Узбецької РСР (1980). Член-кореспондент АН УзССР (1984). Дійсний член Міжнародної академії історії науки (1993). Член Спілки письменників Росії.

Лауреат Державної премії УзССР імені Абу Райхана Біруні. Лауреат премії «Оренбурзька ліра» і Всеросійської премії «Капітанська дочка».

Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського

«Мину́ле і суча́сне Кам'янця́-Поді́льського» — назва випусків нарисів про політиків, військових, підприємців, діячів освіти, науки, культури й медицини, чиє життя було пов'язане чи нині пов'язане з Кам'янцем-Подільським.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля — державний заклад вищої освіти України IV рівня акредитації, розташований у місті Сєвєродонецьку Луганської області.

До жовтня 2014 університет розташовувався у Луганську, однак через воєнні дії у місті наказом МОН України заклад переміщено до Сєвєродонецька й розміщено на базі його структурного підрозділу — Сєвєродонецького технологічного інституту. Навчання студентів базового ЗВО здійснюється у заочно-дистанційній формі.

Томас з Кантімпри

Томас з Кантімпри (латинська: Thomas Cantipratensis, англійська: Thomas of Cantimpré, Thomas Brabantinus) (народ. 1201 — †15 травня 1272) — фламандець, римо-католицький священик, богослов, письменник, проповідник.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.

howlingpixel.com

Володимир Даль біографія коротко про письменника Володимира Івановича для дітей

Володимир Іванович Даль (1801 — 1872) – письменник, лікар, лексикограф, творець «Тлумачного словника живої великоросійської мови».

Народився Володимир в селищі Луганський завод (нині — Луганськ) 10 листопада 1801 року. Його сім’я була високоосвіченою. Батько був лікарем, лінгвістом, а мати – піаністкою, знала кілька мов, цікавилася літературою. Не дивно, що Володимир отримав прекрасну домашню освіту.

В дитинстві у своїй біографії Володимир Даль дуже прив’язався душею до рідного краю, пізніше навіть взяв собі псевдонім-Козак Луганський.

Освіта в біографії Володимира Даля було отримано в Петербурзькому Морському кадетському корпусі. Закінчивши його в 1819 році, пішов служити на флот. Але після декількох років вирішив обрати інший шлях – почав вивчати медицину в Дерптському університеті (нині Тартуський університет).

У 1828-1829 році бере участь у російсько-турецькій війні. Даль бере участь в битвах, допомагає пораненим, оперує в умовах польових госпіталів. Відзначений нагородами, починає працювати у військово-сухопутному госпіталі Петербурга в якості ординатора. Незабаром біографія Даля стає широко відомою: він вважався чудовим лікарем. За час своєї медичної практики, в тому числі військової, Даль написав кілька статей, нарисів.

Потім Даль всерйоз зайнявся літературою. У 1832 році були опубліковані його «Російські казки.

П’ят перший». Він заводить знайомства та дружбу з відомими письменниками і поетами: Гоголем, Пушкіним, Криловим, Жуковським та іншими. Разом з Пушкіним Даль подорожує по Росії. Даль був присутній при смерті Пушкіна, лікував його після дуелі, брав участь у розтині.

За свою біографію Володимир Даль написав понад сто нарисів, в яких розповідав про російського життя. Він багато подорожував, тому відмінно знав російський побут. Також Даль склав підручники «Ботаніка», «Зоологія», а в 1838 році став членом Петербурзької академії наук.

Але найзначнішою і об’ємною роботою в біографії Володимира Даля залишається «Тлумачний словник», що містить близько 200 тисяч слів. Будучи добре знайомим з багатьма професіями, ремеслами, прикметами і приказками, Даль всі знання помістив в «Тлумачний словник живої великоросійської мови».

З 1849 по 1859 рік Даль проживав в Нижньому Новгороді, де служив керуючим питомої конторою, після переїхав до Москви. За цей час надрукував безліч статей, праць. Перший том «Тлумачного словника» вийшов у 1861. А через рік були опубліковані «Прислів’я російського народу». Біографія Даля була відзначена Ломоносовської премією.

Помер Даль 22 вересня 1872 року.

Володимир Даль біографія коротко про письменника Володимира Івановича для дітей

Коротко

Діяльність

Біологічні науки, Письменник

Дата народження

22 Листопада 1801

Знак зодіаку

Скорпіон

Дата смерті

4 Жовтня 1872

Місце народження

Російська імперія, с. Луганський завод

Повне ім’я (рос)

Володимир Іванович Даль

mykniga.com.ua

Даль Володимир Іванович

План

1. Біографія

2. Даль і Пушкін

3. Даль і Шевченко

4. Літературна діяльність Володимира Даля

1. Біографія

У листопаді 2001 року виповнилося 200 років із дня народження Володимира Івановича Даля, козака Луганського, як він сам себе називав.

Якби навіть він створив „Толковый словарь живого великорусского языка“ науковець, вже прославив би своє ім'я. Цій роботі В. І. Даль присвятив близько піввіку! Але Даль був не тільки лексикографом, а й талановитим хірургом, етнографом, морським офіцером, інженером-самоучкою, натуралістом, філологом, археологом, істориком, статистиком, письменником, видатним діячем культури, почесним академіком російської Академії наук. Народився В. І. Даль 10 листопада 1801 року в місті Луганську, куди його батько Іван Даль приїхав із дружиною влітку 1798 року. Цьому місту було тоді всього 3 роки, воно виникло одночасно з казенним ливарним заводом, побудованим на річці Лугань.

Батько В. І. Даля, Йоганн Даль, був сином офіцера датської королівської армії Матвія Даля, який виїхав із Росії до Данії. Йоган не знав, що в нього є російські корені. Закінчивши в Німеччині Йенський університе, він блискуче оволодів німецькою, англійською, французькою, російською, єврейською, грецькою та латинською мовами. Слава про талановитого лінгвіста дійшла до російського двору, і Катерина II вирішила запросити Йоганна Даля до Санкт-Петербурга на посаду бібліотекаря. Це відбувалося в середині 80-х років XVIII століття. Молодий учений прибув у російську столицю і вирішив залишитися.

З цього часу він підписується Іван Матвіїв син Даль. Вивчив медицину, вважався чудовим лікарем, тому директор Олонецьких, Кронштадтських і Луганського заводів, дійсний статський радник Карл Карлович Гаскойн перевів Івана Даля старшим лікарем на Луганський ливарний завод.

Улітку 1798 року Іван Даль приїхав із дружиною в Лугань і оселився в одноповерховому білому будинку на Англійській вулиці. Нині тут музей В. І. Даля.

Працював Іван Матвійович сумлінно. Він не міг спокійно дивитися на жахливі життєві умови робітників і написав доповідну Гаскойну. Після цього Гаскойн звелів переселити робітників із землянок у казарми та створити для них лазарет.

У 1799 році Даль подав на ім'я государя імпе ратора прохання про прийняття його „со всем потомством у наиверноподданство“. 14 грудня того ж року Іван Матвєєв син Даля був приведений до присяги.

Десятого листопада 1801 року в доктора Даля народився син. Батько назвав свого первістка давньоруським ім'ям Володимир.

Так у родині датчанина Івана Даля та німкені по батькові й француженки по матері (Марія Іванівна Фрайтах походила зі стародавнього французького роду де Мальї), народився Козак Луганський, автор „Толкового словаря живого великорусского языка“, один з найкращих знавців російської мови.

У будинку Даля говорили тільки російською, хоча Марія Даль володіла німецькою, англійською, французькою мовами. Бабуся ж Володі, Марія Іванівна, була перекладачкою.

Коли одного разу Марія Іванівна запитала маленького Володю, чи хоче він стати перекладачем, хлопчик відповів: „Ні. Не хочу увесь час шукати слова“. Тоді ніхто не міг припустити, що полювання за словами стане головною ознакою його життя.

2. Даль і Пушкін

У 1832 році була надрукована перша книга казок Володимира Даля, що принесла йому літературне визнання. У жовтні цього ж року автора книги заарештували за те, що в його казках містилося глузування з уряду.

Виручив Даля В. А. Жуковський, який був наставником великого князя Олександра Миколайовича. Великий князь звернувся до царя з проханням, і Даля звільнили.

Успіх книги був несподіваним для автора, хоча її швидко вилучили з продажу.

Володимир Іванович хотів подарувати книгу О. С. Пушкіну, оскільки давно мріяв познайомитися з улюбленим поетом. Жуковський обіцяв посприяти цьому, але все якось не виходило. І тоді Даль вирішив діяти сам.

Після одруження Олександр Сергійович жив на Великій Морській, куди й вирушив Даль. З перших слів вони знайшли спільну мову і почувалися як давні приятелі. Пушкін із захватом читав подаровані йому казки вголос, захоплювався прекрасною російською мовою.

Даль сказав Пушкіну, що працює над збиранням слів і вже має їх тисяч двадцять. Тоді Олександр Сергійович порадив йому зробити словник живої російської мови.

З цієї зустрічі зав'язалася дружба двох великих літераторів.

Вдруге вони зустрілися в 1833 році в Оренбурзі, де Володимир Іванович прожив вісім років. Олександр Сергійович, задумавши написати „Історію Пугачовського бунту“, приїхав до цього міста, щоб оглянути місце дії. Зупинився він у губернатора В. О. Перовського.

Володимир Іванович Даль добре знав історію Оренбурга, і Пушкін разом з ним вирушив місцями, де діяв Пугачов.

Усі п'ять днів Пушкін і Даль були поруч. Вони дуже багато говорили, ділилися планами: поет мріяв написати про Петра І.

Їздити на полювання. Коли воно бувало вдалим, гість радів, як дитина.

Перед від'їздом з Оренбурга Пушкін провів вечір у Даля. Бесіда видалася жвавою, Пушкін весело, сміявся й багато говорив.

Двадцятого вересня Пушкін виїхав із Оренбурга.

Наприкінці 1836 року, супроводжуючи губернатора, прибув до Санкт-Петербурга. В. І. Даль, де знову зустрілися з Олександром Сергійовичем.

27 січня Олександр Сергійович був смертельно поранений. Про це Даль довідався лише наступного дня. Негайно ж він вирушив на Мойку. Біля будинку поета побачив натовп. Ледь протиснувся до квартири. Лікар Аренд на всі питання про самопочуття Пушкіна тільки знизував плечима.

Будинок Олександра Сергійовича повнився найближчими друзями поета: Данзас, Плетньов, В'яземський, Мещерський, Тургенєв, Карамзін.

Даль увійшов до кабінету, де лежав поет. Поруч з ним сидів Василь Андрійович Жуковський, який побачивши Даля, підвівся й поступився місцем поруч з поетом. Хворому дали опіум, йому стало набагато легше. Даль узяв руку пораненого. Відчувши пульс Володимир Іванович на мить повірив, що Пушкін виживе. Олександр Сергійович уважно спостерігав за Далем. Він вірив йому, і від того почувався легше.

До вечора наступного дня Даль помітив, що у хворого підвищилася температура й почастішав пульс. Даль не відходив від постелі хворого, намагаючись зробити усе можливе для врятування поета, але Пушкіну дедалі гіршало. Пушкіну ставало все гірше. „Будь ласка, швидше...“, – шепотів Олександр Сергійович, тихим стогоном, аби не потривожити дружину. Вранці йому стало зовсім погано. Він щохвилини слабшав. Життя закінчувалося. Даль не відходив від товариша. Перед смертю настало коротке полегшення, поет попросив морошки. Наталя Миколаївна принесла ягоди. Пушкін не зводив із неї очей. Він прощався. Коли Наталя Миколаївна пішла, Олександр Сергійович попросив підняти його. Володимир Іванович виконав прохання. Пушкін подивився широко розкритими очима і вимовив: „Життя закінчене, важко дихати, душить“. Це були останні словапоета. Даль закрив очі покійного.

Похоронну відправу мали проводити в Ісакіївському соборі. Однак, царський уряд боявся заворушень, тому місце відправи змінили

Найближчі друзі на плечах винесли труну і поставили на сани. Даль у сутінках не впізнав місце, куди привезли покійного. Це була церква Конюшенного відомства.

Однак, 1 лютого до церкви зійшлося багато народу, аби попрощатися з великим поетом. За словами Софії Карамзіної, багато департаментів просили дозволу не працювати в цей день, щоб мати можливість схилити голову перед труною митця.

У ніч на 3 лютого до церкви під'їхав віз, на нього поставили труну й вирушили до Михайлівського.

Через тиждень після поховання було написано вірш „На смерть поета“ тоді ще мало відомого поета Михайла Лермонтова.

Наталя Миколаївна Пушкіна 15 лютого залишила Петербург. Жуковський, Данзас і Даль зробили для неї усе, що могли. Незабаром залишив столицю і Володимир Іванович Даль. У дорожньому блокноті він накидав план статті „Смерть Пушкіна“.

3. Даль і Шевченко

Володимир Іванович Даль був завжди простою й уважною людиною.

Улітку 1841 року він повернувся з Оренбурга, де прожив 8 кращих років, до Петербурга. Володимир Іванович був призначений начальником особливої канцелярії міністерства внутрішніх справ. Його адміністративна діяльність принесла чималу користь місту. Особливо багато він зробив для лікарень і навчальних закладів столиці.

Відомий письменник, значний чиновник, член-кореспондент Російської Імператорської Академії, Володимир Іванович Даль став помітною фігурою в Санкт-Петербурзі.

Щочетверга у Даля збиралися друзі й знайомі, переважно члени Імператорської Академії наук: професор Медико-хірургічної академії Микола Іванович Пирогов, натураліст Карл Максимович Бер, мореплавець і географ Федір Петрович Литке, Фердинанд Петрович Врангель, а також старі друзі – поети Одоєвський, Жуковський, Язиков. Одного разу на „далевський четвер“ друзі запросили студента Імператорської Академії мистецтв Тараса Григоровича Шевченка. Він відразу сподоба

ukrlit.net

Володимир Іванович Даль

10 (22) листопада 1801 року у містечку Лугань народився Володимир Іванович Даль. Його батько, Іван Матвійович Даль (Jochan Christian von Dahl), родом із Данії, пройшов курс наук богословського факультету в Німеччині. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Катерини II, яка викликала його до Петербурга на посаду бібліотекаря. Йоганн Даль побачив, що протестантське богослов'я і знання стародавніх і нових мов не дадуть йому хліба, а тому вирушив у Ієну, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Росії з дипломом на ступінь доктора медицини. У Петербурзі він одружився на Марії Христофорівна Фрейтаг (німкеня, вільна володіла п'ятьма мовами). Її мати, бабуся Володимира Івановича, Марія Іванівна Фрейтаг, з роду французьких гугенотів де-Мальі, займалася руською літературою. Відомі її переклади на російську мову С. Геснера і А.В. Іффланда.

1814 літо. У віці тринадцяти з половиною років Вл. Даля з Миколаєва відвезли вчитися в петербурзький Морський кадетський корпус.

1817 Під час навчального плавання Даль відвідав Данію, про що через багато років згадував: "Коли я плив до берегів Данії, мене сильно займало те, що побачу я батьківщину моїх предків, моя батьківщина. Ступивши на берег Данії, я на перших же порах остаточно переконався, що вітчизну мою Росія, що немає в мене нічого спільного з Вітчизною моїх предків ".

1819 2 березня. В.І. Даль випущений мічманом у Чорноморський флот, дванадцятим за старшинством з вісімдесяти шести. Через кілька днів він залишив Петербург.

1819 - 1824. Служив на Чорноморському флоті.

Одна тисяча вісімсот двадцять три вересня - 1824 квітень. В.І. Даль перебував під арештом за підозрою в творі епіграми, зачіпає особисте життя головнокомандувача Чорноморським флотом. Був виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва до Кронштадта.

1824 - 1825. Служив на Балтійському флоті.

1826. В.І. Даль вирішив залишити морську службу.

1 826 20 січня. В.І. Даль вступив на медичний факультет Дерптського університету. Жив у тісному горищного комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови.

1827. У журналі А.Ф. Воєйкова "Слов'янин" з'являються перші віршовані публікації Даля.

Тисяча вісімсот двадцять вісім січень. В.І. Даль був зарахований до числа казеннокоштних вихованців.

1828. Початок російсько-турецької війни. В.І. Даль з честю витримує іспит на доктора медицини та хірургії. Тема його дисертації: "Про успішне методі трепанації черепа і про прихований виразці нирок".

1829 29 березня. В.І. Даль вступив у військове відомство і був зарахований до діючої армії. Як ординатора при рухомому госпіталі, Даль бере участь у ряді битв, здобуває славу вправного хірурга.

1830. В.І. Даль виступає у пресі як прозаїк, "Московский телеграф" друкує його повість "Циганка".

1831 початок. Боротьба з епідемією холери.

1831 травень - 1832 січень. В.І. Даль брав участь у "польської кампанії". Тут він відзначився з незвичайною для медика боку, він керує спорудженням мосту через Віслу, а потім і його знищенням, це врятувало від загибелі великий російський загін. Згодом за цей подвиг імператор нагородив його Володимирським хрестом з бантом.

Тисячу вісімсот тридцять дві березень. В.І. Даль служить ординатором в Петербурзькому військово-сухопутному госпіталі і незабаром стає медичне знаменитістю Петербурга.

1832. Входять у світ "Російські казки з перекази народного усно на грамоту громадянську перекладені, до побуту житейському приноровление і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. П'яток перший". Наклад цієї книги був вилучений, тому що, по донесенню О.М. Мордвинова (керуючого III відділенням), "? Вона надрукована найпростішим стилем, цілком пристосованим для нижчих класів, для купців, для солдатів та їхніх слуг. У ній містяться глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата і пр.". В.І. Даль потрапляє під арешт (жовтень або початок листопада 1832), але в той же день, вибачившись, його відпускають з-під арешту, можливо, завдяки військовим заслугам письменника. Один з уцілілих примірників казок бал подарований Далем А.С. Пушкіну.

1833. В.І. Даль одружується на Юлії Андре (1816 - 1838: у шлюбі двоє дітей) і переводиться в Оренбург чиновником особливих доручень при військовому губернаторі В.А. Перовської.

1833. Вересень 18-20. В.І. Даль проводить з О.С. Пушкіним. Він супроводжує поета по Пугачовським місцях. Пушкін розповідає Далю сюжет "Казки про Георгія Хороброму і про вовка".

1833 - 1839. Вийшли в зліт "Були і небилиці Козака Луганського".

1836 кінець. На кілька місяців В.І. Даль приїжджає до Петербурга і знову бачиться з Пушкіним. Можливо, тоді він передає йому для "Современника" свою статтю "Привселюдно".

Одна тисяча вісімсот тридцять сім січні 1928. Дізнавшись про трагічну дуелі Пушкіна з Дантесом, В.І. Даль невідлучно чергує біля його ліжка. Після смерті поета Даль отримав з рук Наталії Миколаївни прострелений сюртук і знаменитий перстень-талісман.

1838. В.І. Даль обраний членом-кореспондентом АН по відділенню природничих наук за зібрання колекцій по флорі і фауні Оренбурзького краю.

1839 - 1840. Брав участь в Хивінському поході.

1840. Одружується з дочкою відставного майора Катерині Львівні Соколовою (1819 -1872; у шлюбі три дочки).

1841. В.І. Даль переїжджає до Петербурга. Отримавши посаду секретаря і чиновника особливих доручень при міністрі доль і міністра внутрішніх справ Л.А. Перовської (брати оренбурзького губернатора), Даль скоро ставати "правою рукою міністра".

1845. В.І. Даль друкує кілька статей під загальною назвою "Російський словник". Бере участь в установі Російського географічного товариства, а з 1847 стає його дійсним членом.

1848. В оповіданні Даля "Ворожейка" був усмотрен "натяк на звичайне нібито бездіяльність начальства". Перовський Л.А. ставить Даля перед вибором: "писати - так не служити; служити - так не писати". 18 грудня Даль писав М.П. Погодіну: "Часи хиткі, бережи шапки? Зрозуміло, що я тепер вже більше друкувати нічого не стану, доки не зміняться обставини".

1849. В.І. Даль займає посаду керуючого Нижегородської удільної контори (зниження сильне, але абсолютно добровільне). Живучи в Н. Новгороді, Даль багато пошкодив собі в очах суспільства "Листом до видавця А. І. Кошелева" і "Нотатки про грамотність", в яких він висловився проти навчання селян грамоті, так як воно "без жодного розумового і морально освіти? майже завжди доходить до злий? ". На сторінках журналу "Современник" йому різко заперечили Є.П. Карнович, Н.Г. Чернишевський, Н.А. Добролюбов.

1859. Через непорозуміння з нижегородським губернатором О.М. Муравйовим В.І. Даль переводиться в департамент уділів

1861. Володимир Іванович Даль виходить у відставку. З осені 1859 він живе в Москві у власному будинку на Пресні (нині Б. Грузинська, буд.4 / 6).

1861. Вийшло у світ зібрання творів Даля у восьми томах.

1861-1867. Видання "Тлумачного словника живої великоросійської мови".

1868. Даль обраний почесним членом академії наук.

В останні роки життя Даль готує друге видання "Словника", неухильно поповнюючи запаси слів, займається перекладанням "Моїсеєва пятикнижия" "стосовно до понять російського простолюду".

1871 осінь. З Володимиром Івановичем стався перший легкий удар, після чого він запросив православного священика для прилучення до Російської Православної Церкви і дарування таїнства святого причастя за православним обрядом. Таким чином незадовго Даль перейшов з лютеранства в православ'я.

22 вересня (4 жовтня) 1872. В. І. Даль помер і був похований на Ваганьковському кладовищі.

ua-referat.com

Даль Володимир Іванович

Даль Володимир Іванович


1. Біографія

У листопаді 2001 року виповнилося 200 років із дня народження Володимира Івановича Даля, козака Луганського, як він сам себе називав.

Якби навіть він створив “Толковый словарь живого великорусского языка” науковець, вже прославив би своє ім'я. Цій роботі В. І. Даль присвятив близько піввіку! Але Даль був не тільки лексикографом, а й талановитим хірургом, етнографом, морським офіцером, інженером-самоучкою, натуралістом, філологом, археологом, істориком, статистиком, письменником, видатним діячем культури, почесним академіком російської Академії наук. Народився В. І. Даль 10 листопада 1801 року в місті Луганську, куди його батько Іван Даль приїхав із дружиною влітку 1798 року. Цьому місту було тоді всього 3 роки, воно виникло одночасно з казенним ливарним заводом, побудованим на річці Лугань.

Батько В. І. Даля, Йоганн Даль, був сином офіцера датської королівської армії Матвія Даля, який виїхав із Росії до Данії. Йоган не знав, що в нього є російські корені. Закінчивши в Німеччині Йенський університе, він блискуче оволодів німецькою, англійською, французькою, російською, єврейською, грецькою та латинською мовами. Слава про талановитого лінгвіста дійшла до російського двору, і Катерина II вирішила запросити Йоганна Даля до Санкт-Петербурга на посаду бібліотекаря. Це відбувалося в середині 80-х років XVIII століття. Молодий учений прибув у російську столицю і вирішив залишитися.

З цього часу він підписується Іван Матвіїв син Даль. Вивчив медицину, вважався чудовим лікарем, тому директор Олонецьких, Кронштадтських і Луганського заводів, дійсний статський радник Карл Карлович Гаскойн перевів Івана Даля старшим лікарем на Луганський ливарний завод.

Улітку 1798 року Іван Даль приїхав із дружиною в Лугань і оселився в одноповерховому білому будинку на Англійській вулиці. Нині тут музей В. І. Даля.

Працював Іван Матвійович сумлінно. Він не міг спокійно дивитися на жахливі життєві умови робітників і написав доповідну Гаскойну. Після цього Гаскойн звелів переселити робітників із землянок у казарми та створити для них лазарет.

У 1799 році Даль подав на ім'я государя імпе ратора прохання про прийняття його “со всем потомством у наиверноподданство”. 14 грудня того ж року Іван Матвєєв син Даля був приведений до присяги.

Десятого листопада 1801 року в доктора Даля народився син. Батько назвав свого первістка давньоруським ім'ям Володимир.

Так у родині датчанина Івана Даля та німкені по батькові й француженки по матері (Марія Іванівна Фрайтах походила зі стародавнього французького роду де Мальї), народився Козак Луганський, автор “Толкового словаря живого великорусского языка”, один з найкращих знавців російської мови.

У будинку Даля говорили тільки російською, хоча Марія Даль володіла німецькою, англійською, французькою мовами. Бабуся ж Володі, Марія Іванівна, була перекладачкою.

Коли одного разу Марія Іванівна запитала маленького Володю, чи хоче він стати перекладачем, хлопчик відповів: “Ні. Не хочу увесь час шукати слова”. Тоді ніхто не міг припустити, що полювання за словами стане головною ознакою його життя.
^
У 1832 році була надрукована перша книга казок Володимира Даля, що принесла йому літературне визнання. У жовтні цього ж року автора книги заарештували за те, що в його казках містилося глузування з уряду.

Виручив Даля В. А. Жуковський, який був наставником великого князя Олександра Миколайовича. Великий князь звернувся до царя з проханням, і Даля звільнили.

Успіх книги був несподіваним для автора, хоча її швидко вилучили з продажу.

Володимир Іванович хотів подарувати книгу О. С. Пушкіну, оскільки давно мріяв познайомитися з улюбленим поетом. Жуковський обіцяв посприяти цьому, але все якось не виходило. І тоді Даль вирішив діяти сам.

Після одруження Олександр Сергійович жив на Великій Морській, куди й вирушив Даль. З перших слів вони знайшли спільну мову і почувалися як давні приятелі. Пушкін із захватом читав подаровані йому казки вголос, захоплювався прекрасною російською мовою.

Даль сказав Пушкіну, що працює над збиранням слів і вже має їх тисяч двадцять. Тоді Олександр Сергійович порадив йому зробити словник живої російської мови.

З цієї зустрічі зав'язалася дружба двох великих літераторів.

Вдруге вони зустрілися в 1833 році в Оренбурзі, де Володимир Іванович прожив вісім років. Олександр Сергійович, задумавши написати “Історію Пугачовського бунту”, приїхав до цього міста, щоб оглянути місце дії. Зупинився він у губернатора В. О. Перовського.

Володимир Іванович Даль добре знав історію Оренбурга, і Пушкін разом з ним вирушив місцями, де діяв Пугачов.

Усі п'ять днів Пушкін і Даль були поруч. Вони дуже багато говорили, ділилися планами: поет мріяв написати про Петра І.

Їздити на полювання. Коли воно бувало вдалим, гість радів, як дитина.

Перед від'їздом з Оренбурга Пушкін провів вечір у Даля. Бесіда видалася жвавою, Пушкін весело, сміявся й багато говорив.

Двадцятого вересня Пушкін виїхав із Оренбурга.

Наприкінці 1836 року, супроводжуючи губернатора, прибув до Санкт-Петербурга. В. І. Даль, де знову зустрілися з Олександром Сергійовичем.

27 січня Олександр Сергійович був смертельно поранений. Про це Даль довідався лише наступного дня. Негайно ж він вирушив на Мойку. Біля будинку поета побачив натовп. Ледь протиснувся до квартири. Лікар Аренд на всі питання про самопочуття Пушкіна тільки знизував плечима.

Будинок Олександра Сергійовича повнився найближчими друзями поета: Данзас, Плетньов, В'яземський, Мещерський, Тургенєв, Карамзін.

Даль увійшов до кабінету, де лежав поет. Поруч з ним сидів Василь Андрійович Жуковський, який побачивши Даля, підвівся й поступився місцем поруч з поетом. Хворому дали опіум, йому стало набагато легше. Даль узяв руку пораненого. Відчувши пульс Володимир Іванович на мить повірив, що Пушкін виживе. Олександр Сергійович уважно спостерігав за Далем. Він вірив йому, і від того почувався легше.

До вечора наступного дня Даль помітив, що у хворого підвищилася температура й почастішав пульс. Даль не відходив від постелі хворого, намагаючись зробити усе можливе для врятування поета, але Пушкіну дедалі гіршало. Пушкіну ставало все гірше. “Будь ласка, швидше...”, – шепотів Олександр Сергійович, тихим стогоном, аби не потривожити дружину. Вранці йому стало зовсім погано. Він щохвилини слабшав. Життя закінчувалося. Даль не відходив від товариша. Перед смертю настало коротке полегшення, поет попросив морошки. Наталя Миколаївна принесла ягоди. Пушкін не зводив із неї очей. Він прощався. Коли Наталя Миколаївна пішла, Олександр Сергійович попросив підняти його. Володимир Іванович виконав прохання. Пушкін подивився широко розкритими очима і вимовив: “Життя закінчене, важко дихати, душить”. Це були останні словапоета. Даль закрив очі покійного.

Похоронну відправу мали проводити в Ісакіївському соборі. Однак, царський уряд боявся заворушень, тому місце відправи змінили

Найближчі друзі на плечах винесли труну і поставили на сани. Даль у сутінках не впізнав місце, куди привезли покійного. Це була церква Конюшенного відомства.

Однак, 1 лютого до церкви зійшлося багато народу, аби попрощатися з великим поетом. За словами Софії Карамзіної, багато департаментів просили дозволу не працювати в цей день, щоб мати можливість схилити голову перед труною митця.

У ніч на 3 лютого до церкви під'їхав віз, на нього поставили труну й вирушили до Михайлівського.

Через тиждень після поховання було написано вірш “На смерть поета” тоді ще мало відомого поета Михайла Лермонтова.

Наталя Миколаївна Пушкіна 15 лютого залишила Петербург. Жуковський, Данзас і Даль зробили для неї усе, що могли. Незабаром залишив столицю і Володимир Іванович Даль. У дорожньому блокноті він накидав план статті “Смерть Пушкіна”.
^
Володимир Іванович Даль був завжди простою й уважною людиною.

Улітку 1841 року він повернувся з Оренбурга, де прожив 8 кращих років, до Петербурга. Володимир Іванович був призначений начальником особливої канцелярії міністерства внутрішніх справ. Його адміністративна діяльність принесла чималу користь місту. Особливо багато він зробив для лікарень і навчальних закладів столиці.

Відомий письменник, значний чиновник, член-кореспондент Російської Імператорської Академії, Володимир Іванович Даль став помітною фігурою в Санкт-Петербурзі.

Щочетверга у Даля збиралися друзі й знайомі, переважно члени Імператорської Академії наук: професор Медико-хірургічної академії Микола Іванович Пирогов, натураліст Карл Максимович Бер, мореплавець і географ Федір Петрович Литке, Фердинанд Петрович Врангель, а також старі друзі – поети Одоєвський, Жуковський, Язиков. Одного разу на “далевський четвер” друзі запросили студента Імператорської Академії мистецтв Тараса Григоровича Шевченка. Він відразу сподобався Далю, а Тараса Григоровича до сліз вразило те, якою чудовою “рідною мовою” володів Володимир Іванович.

Минуло чотири роки. Молодий художник, випускник академії Тарас Шевченко прийшов попрощатися з Володимиром Івановичем: їхав на батьківщину. Він став професором малювання Київського університету. Але у 1847 році Шевченка заарештували разом із іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства. Покарання було жорстоким: “Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус...”

Найбільшим катуванням для Шевченка була заборона писати й малювати. Становище художника в солдатській шинелі було винятково важким. Друзі робили все, щоб допомогти. Шевченко усі свої надії пов'язував із Далем: тільки Володимир Іванович міг поклопотати за поета перед Василем Олексійовичем Перовським, членом Адміралтейської ради, близькою Далю людиною.

Але справа просувалася повільно: Микола І навіть імені поета не хотів чути.

Даль довго не міг переконати В. О. Перовського допомогти Тарасу Григоровичу. Винятково, з поваги до Даля, Перовський виконав його прохання.

Звільнити Т. Г. Шевченка змогли вже після смерті Миколи І.

Незабаром доля знову звела Тараса Григоровича з Далем у Нижньому Новгороді. У середині липня 1849 року Даль приїхав сюди на посаду керуючого конторою. Тут знову зустрілися Даль і Шевченко.

Сімнадцятого листопада 1857 року поет записав у своєму щоденнику: “Зробив візитацію В. І. Далю, і добре зробив, що я, нарешті, зважився на цю візитацію. Він прийняв мене дуже радо”.

Тарас Григорович часто бував у Даля, вони багато говорили.

У грудні 1857 року в Нижній Новгород до Тараса Григоровича приїхав Михайло Семенович Щепкін. Даль з доньками не пропустив жодної вистави участю великого артиста.

У Нижньому Новгороді сорокатрьохрічний Тарас Григорович закохався в молоденьку акторку Катю Піунову, просив її руки, але та відмовила, поету через статтю, в якій Тарас Григорович поряд з похвалою висловив і критичні зауваження на її адресу.

І хоча Шевченко з болем у серці переживав відмову правда – для нього була дорожчою.

Незабаром Тарас Григорович виїхав до Петербурга. Більше Даль його не бачив: через три роки Тарас Григорович помер.
^
Вже під час навчання у Морському корпусі виявилося філологічне покликання Даля. У вільний час він записував до свого щоденника влучні слова, цікаві випадки з життя кадетів та офіцерів.

У третьому класі корпусу Володимир кожну вільну хвилину писав вірші. Ті, що здавалися автору недосконалими, він одразу ж знищував. І знову продовжував писати.

Закінчивши навчання в Морському корпусі (1819) Даль одержав призначення на фрегат “Флора”.

Якось біля кавказьких берегів фрегат потрапив у сильний шторм. На диво, моряки залишилися живими. Море загартувало Даля.

У цей період Володимир Іванович Даль захопився драматургією. Протягом 1821–1822 р.р. він написав дві комедії: “Наречена у лантусі, або білет у Казань” та “Ведмідь у маскараді».

У вересні 1823 року Даля заарештували за сатиричний вірш, у якому він висміяв любовні пригоди командуючого Чорноморським флотом губернатора Олексія Самуїловича Грейга. Адмірал Грейг передав справу до Військового суду. Допити тривали цілий рік, потім Даля перевели в матроси.

Восени 1824 року його виправдали, але морську службу довелося покинути. З цього часу почалися поневіряння майбутнього науковця. Він, який відмінно закінчив Морський корпус, добре володів російською, українською, німецькою, франзузькою, англійською і польською мовами, талановита людина, не міг знайти собі роботу.

Переживання Володимира Даля вилилися в прагнення висловитися. Володимир Іванович пише роман у листах. Твір не був надрукований, але його цінність велика. Адже тут автор аналізує причини відставання Росії.

Потім був Дерптський університет. Володимир Даль закінчив його достроково. У березні 1829 року склав іспити й одержав звання лікаря. У травні цього ж року він потрапив у діючу армію. Йшла війна з турками.

Після закінчення війни В. І. Даль працював лікарем в Умані, потім у Кам'янець-Подільському.

У цей час він уже працює над створенням майбутнього словника – скрізь, де б не був, збирав матеріал для нього. Але першу славу літератора Володимиру Івановичу принесли казки.

У березні 1832 року за переведенням потрапляє до військового шпиталю Санкт-Петербурга. І саме тут він створює свої перші казки. У цьому ж році вийшла й перша книжка “Русские сказки, из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные казаком Владимиром Луганским: Пяток первый”.

Казки сподобалися, книжку помітили, про неї заговорили. Але незабаром видання було конфісковано. У ньому багато хто бачив прямий натяк на уряд. За донесенням Ф. В. Булгаріна автора заарештували. Підтримав Даля Василь Андрійович Жуковський.

У липні 1833 року Володимир Даль одружується з Юлією Андре. Разом з дружиною він виїжджає на нове місце служби до Оренбурга. Саме у цей період починається його активна письменницька діяльність. Повісті й оповідання, створені в Оренбурзі, визначили місце письменника у літературі.

Минуло небагато років, кращі журнали того часу почали вважати за честь друкувати твори В. І. Даля.

Працював Володимир Іванович дуже багато. В Оренбурзі значно поповнився “запас слів” для словника. Тут були написані твори, що стали значимими в творчості В. І. Даля “Бікей і Масляна”, “Майна”, “Башкирська русалка”, “Уральський козак”, “Розповідь про осаду фортеці Герата”, “Осколок льоду”, “Дім на водяній вулиці”, “Мічман Поцілуїв”, роман “Вакх Сидоров Чайкін” та інші.

Оренбурзі Даль створив підручник ботаніки та зоології. Таких підручників у російській школі ще не було. Книги були високо оцінені природознавцями та педагогами й неодноразово перевидавалися.

У грудні 1838 року Імператорська Російська Академія обрала В. І. Даля своїм членом-кореспондентом.

У петербурзький період життя Даль став відомим діячем культури. Ніколи ще він не писав так багато. Його оповідання друкували журнали “Современник”, “Москвитянин”, “Отечественные записки”.

В. Г. Бєлінський високо оцінював твори Даля. Ім'я Козака Луганського зустрічається в багатьох статтях критика.

М. В. Гоголь у своїй “Авторській сповіді” (1847) писав: “Из людей умных должны виступать на поприще только те, которые кончили своё воспитанье й создались как граждане земли своей, а из писателей только такие, которые, любя Россию так же пламенно, как тот, который дал себе названье Луганского Казака”.

Але від письменницької праці Володимиру Івановичу прийшлося відійти через роботу над “Словарем живого великорусского язика”.

Створення словника – процес складний. Двісті тисяч слів – сотні метрів смуг паперу. Але саме ця кропітка праця стала вінцем творчої долі В. І. Даля.

“Толковый словарь живого великорусского язика” Володимира Даля вийшов з друку в 1863-1866 роках і назавжди увійшов у золоту скарбницю російської культури.

nauch.com.ua

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о